Пан Коцький

By: Unknown on 16:08

Share it Please

Tweet

Часом, народна мудрість виявляється більш значущою, ніж здається на перший погляд. Тому варто перечитувати, й не одноразово, народні казки не лише дітям, а й дорослим. Іноді те, про що нам ніколи не розповідали ні в школі, ні в університеті, ні, тим більше, на роботі лежить на самій поверхні, знайомих з дитинства, переказуваних з уст в уста дитячих дитячих казок. Варто лише розгорнути книжку й подивитисяна на казку як на прояв безмежної мудрості нашого народу.

Українська народна казка

одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить». 

Покинув його й сам поїхав.

Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: 

— Що ти таке? 

А він каже: 

— Я — пан Коцький. 

Лисичка й каже: 

— Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати,— так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

 От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй: 

— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки. 

А вона йому: 

— Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.

 Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. 

Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького,— та й кажуть: 

— А зготуймо обід! 

І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже: 

— Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ. 

Дикий кабан каже: 

— А я піду по буряки і картоплю. 

Ведмідь: 

— А я меду принесу на закуску. 

Заєць: 

— А я капусти. 

От роздобули всього, почали обід варити.

 Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.

 Ведмідь каже: 

— Я не підбіжу, як доведеться тікати. 

Кабан: 

— А я теж неповороткий. 

Вовк: 

— Я старий уже і трохи недобачаю. 

Тільки зайчикові й приходиться.

 Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його: 

— А чого ти прийшов? 

Він і каже: 

— Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід. 

А вона йому: 

— Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве. 

Прибігає зайчик назад та й хвалиться: 

— Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас. 

Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево,

 вовк сідає за кущем,

кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ. 

Коли це веде лисичка свого пана Коцького.

 Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже: 

— Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!.. 

А ті думають: «От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»

 Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі. 

А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст.

 Кабан як схопиться, та навтіки! 

Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів.

 Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на вовка,— мало не роздавив сердешного.

Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними — забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть: 

— Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!

От і казочці кінець, а як хто яку мудрість для себе взяв - той молодець!