Озлоблені на ввесь світ, але чому мають страждати діти?

By: Unknown on 17:04

Share it Please

Tweet

Іноді наші діти залишаються абсолютно беззахисними перед життям

Так страшно. Навколо так багато агресивних, озлоблених людей, які ладні накинутися на будь-якого зустрічного, маючи найменший привід. Але ще страшніше стає, коли такі неадекватні особи виплескують свою злість на маленьких, беззахисних, а, в результаті, неймовірно наляканих дітей. Чому вони ходять серед нормальних людей і втручаються в долі маленьких життів?! Не маючи нічого в собі, у своєму серці і, часто, в голові, калічать і спотворюють усе навколо себе.

Можна пояснити дитині, що не варто звертати увагу на злу тьотю, яка негарно обізвала маму, погрожувала "розірвати її на дрібні частини" лише за те, що мама намагалася захистити своє дитя. Можна міцно обійняти й поцілувати рожеву щічку, що притислася до грудей...Заглянути в перелякані оченята й почути: "Мама, а ти ж у нас найкраща, правда!?" Але як можна відгородити від таких покалічених життям і суспільством виродків, які не знають меж, які ладні знищувати усе навколо себе, аби доказати свою правоту, відстояти власну, нехай і спотворену, думку?!

Злість та неконтрольована агресія - це прояв психічної нестабільності, такі люди потребують допомоги спеціалістів

Мене завжди дивувала та злість, ненависть, яку, іноді, просто, випромінюють деякі люди. В моменти таких зустрічей, нехай і короткочасних, миттєвих, здається, що з тебе витягують усе добре й хороше, що маєш... Я завжди намагалася уникати таких осіб, зводила до мінімуму моменти спілкування, ігнорувала й намагалася не звертати уваги. Та, останнім часом, все складніше й складніше вдається так чинити...
Особливо болить, коли торкаються дітей. Безграмотні, бездушні, обмежені... Вони ні на секунду не задумуються над тим, що єдине їхнє слово, дія, можуть назавжди змінити долю дитини, залишити в маленькій вразливій душі рану, яка не загоїться ніколи. Вони намагаються повчати, диктувати свої правила, вказувати, як треба поводитися, жити, виховувати... Вони не приймають ніяких зауважень, коментарів...НІЧОГО!!! Є лише абсолютне "Я" і більше нічого й нікого.

Одне-єдине слово може безповоротно змінити майбутню долю малюка

Я довго спостерігала. Неодноразово задавала собі запитання: Звідки берется ця злість, жорстокість, ненависть? Дуже часто це обмежені, неосвічені особи. Іноді сюди додаються особисті трагедії, життєві негаразди (спричинені, мені так здається, саме цією необгрунтованою люттю). Але чи міняє це все суть того, що відбувається? Чи дає право виплескувати ненависть на оточуючих, на дітей!?

Самоконтроль та обдумування кожного прояву гніву допоможуть уникнути багатьох негараздів

 Учора я побачила перелякані оченята мого маленького сина. Він забився у куток і не міг зрозуміти, що відбувається. Чому якась чужа, малознайома тітка накинулася на нього, кпинить його, повчає, ледь не кричить, захлескуючись власною злістю. Звичайна дитяча сварка, та й чи можна назвати це сварко, скоріше, "щось не поділили", переросла у "повчання" та звинувачення з боку не зовсім адекватної матусі. Все сталося миттєво, я, навіть, не встигла оговтатися... Єдиною думкою було - ЗАХИСТИТИ! Попросила не чіпати дитину, виховувати такими методами свою... Це одразу зустріли з агресією: посипалися звинувачення, купа різної гидоти... Врешті решт усе закінчилося погрозами, публічними образами з боку оскаженілої пані й гучним грюканням дверей.

У світі немає жодної людини, окрім батьків, яких щиро хвилюватиме доля Вашої дитини

Я була вражена. Спантеличена. Я й досі не маю слів, аби точно описати те, що відчувала. На мене неначе вилили цеберко окропу чи засунули з головою в ополонку... А поруч сидів мій син. Наляканий, розгублений, спантеличений... Заспокоїла, обійняла, поцілувала. А він усе повторював: "Мама, це ж не правда, що вона на тебе сказала? То ж вона сама така? Ти ж у нас найкраща? Ти ж правильно нас виховуєш?"  Так, синочок, правильно. Адже ви у мене дуже-дуже хороші: розумні, добрі, лагідні... Отже, я усе роблю правильно.
Навулиці він підійшов до мене і міцно обійняв. " Мамочка, ти у мене сама-сама найкраща! Я тебе дуже люблю!"

Обійми матері - це те місце, де дитина відчуває себе захищеною

У мене на очі навертаються сльози, коли я згадую той момент. Але тепер мій син знає, що  я завжди захищу його від таких потвор, для яких не існує нічого святого, які пишаються своєю обмеженістю, плекають власні негаразди, аби закидати їх як докір у вічі тим, у кого, на їх думку, "життя з медом", від тих, хто захлинається від власної злості, сіє погане, вважаючи його благом. Тепер мій малюк знає, що жодна гадина не має права вказувати йому, як жити.

У них багато різних страхів і лише ми можемо допомогти їх прогнати

Так. Є первісні інстинкти : самозбереження, материнський інстинкт... Але вони корисні лише тим, хто дружить з власною головою. Адже ми живемо в суспільстві, а не в лісі, де правий той, хто сильніший, чи ладен перегризти горло... Та люди бувають значно жорстокішими за звірів. У них по-вовчому світяться очі, але вони задовольняють не природній голод, а власне его, підвищують свою значимість в очах оточуюючих, самостверджуються... І їм абсолютно нема діла до того, які це може мати наслідки.

Саме так виглядають усі ті, хто виплескує свою злість на дітей!