Ми поверталися зі школи. Ласкаво пригрівало сонечко й захотілося трішки побути надворі. Ми сіли на старій лаві під розлогим пухнастим кленом. Як було гарно! Сонячне проміння пробивалося крізь золотаве листя клену й м"яким лагідним сяйвом лягало на наші обличчя. Здавалося, що тут, під цим казковим деревом, панують спокій та безтурботність. Хотілося залишатися там іще й іще, насолоджуватися цим чарівним почуттям, яке торкалося самого серця, ласкаво пестило втомлену душу...
А це те невеличке багатство, яке залишилося нам на згадку про незабутню чудову мить. Мить, наповнену чарами Осені. І, справді, вона надихає на творчість!
Немає коментарів:
Дописати коментар